25 лютого минула 140 річниця від дня народження « третьої  значеннєвої постаті» в  українській літературі– поета й драматурга Лариси  Петрівни Косач,  знаної як Леся Українка. Це постать  неординарна, у її біографії  багато несподіваних, неочікуваних сторінок. Волинська шляхтянка стала  поетичним виразником   народу, який складався на 95% з селян. Дитиною вона мала більший нахил до музики,  ніж до письменництва, мріяла бути піаністкою.  Незважаючи на матеріальне забезпечення і казкові можливості ( фінансова незалежність, часті виїзди до Греції, Єгипту, до Криму), Леся Українка не могла придбати найважливішого – здоров’я та особистого щастя. Нащадок української шляхти, вона стала революціонеркою, яка спрямовувала діяльність в соціалістичному напрямі. Усі три збірки лірики поетеси видруковно за кордоном  через  обмеження російської цензури. ЇЇ вірші були оцінені як більш чоловічі, ніж творчість усіх сучасних чоловіків-поетів разом узятих. Створювала поетичні драми, котрих не могла побачити на сцені, через заборону у царській Росії українського театру. Не стала дружиною людини, котру дійсно кохала, вийшла заміж за людину, котрій не змогла відмовити.Після своєї смерті стала  найбільш знаною поетесою у більшовицькому літературному пантеоні, а одночасно її родину  було піддано політичним репресіям.Декларуючи себе як атеїстка, використовувала християнство як першооснову шляхетності. Про незвичайну  постать Лесі Українки розповідає доктор Андрій Вонторський, викладач україністики Щецинського університету.